Візити Т.Г. Шевченка до Мойсівки
Гарно твоя кобза грає,
Любий мій земляче .
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у бога просить
І чогось сумує.
Ні, не люди тебе вчили,
Мабуть, сама доля.
Степ та небо, та могили –
То широка воля.
Цим віршем привітав Шевченка О.С.Афанасьєв-Чужбинський. На той час Шевченка знали українські пани. Поява « Кобзаря» у 1840 році зворушила їхні серця. То ж не дивно, що звістка про приїзд Шевченка миттю розлетілась по всьому селу. Гості приходили до помешкання О.С.Афанасьєва-Чужбинського, щоб познайомитись із поетом. Потім Шевченка провели до маєтку Т.Г.Волховської. Всі гості юрмилися біля входу і навіть манірні панночки, які розмовляли тільки по-французьки, з цікавістю чекали появи поета. Шевченко був зворушений таким прийомом і після представлення господині, яка зовсім не розуміла кого їй представляють, розмістився між двома дамами і став душею компанії. Багато панянок читали його твори напам’ять, багато своїх нових творів читав товариству і Шевченко.
Початок 1844 року поет проводить то в Яготині, то у Березовій Рудці, то у Мойсівці. 12 січня 1844 року у Волховських зібралося до півтораста осіб гостей. Між ними був Т.Г.Шевченко. Серед інших веселощів була влаштована лотерея на користь О.І.Шостки. Розігрувався портрет цієї пані, написаний Т.Г.Шевченком.
12 січня 1846 року Т.Г.Шевченко знову в Мойсівці. Серед творів Шевченка, виконаних у Мойсівці, - портрет господині села Т.Г.Волховської і копія портрета П.С.Волховського. Ці картини довгий час прикрашали стіни однієї з віталень будинку. Також були написані дві картини під назвою «Бал у Волховських», карикатурні портрети «Товариства мочемордія».
Перебуваючи у засланні в Кос-Аралі, Шевченко згадував у листах до В.М.Рєпніної6 «…Жива лиона, добрая старушка? И собираютсялипо-прежнему в сей день к нейнецеремонныесоседисочады и домочадцы повеселиться денька на два-три и вновьразъехаться до 12 генваря. Жива лиона и многоли осталось в живых о которых с удовольствиемвоспоминаю?» В іншому листі він пише: «В Мосевке для менябылаесли не искренняярадость, то вовсякомслучае и не угнетающаятоска…» У вірші «Г.З.» (Немає гірше, як в неволі) поет згадує:
І те село, і ті люде,
Де мене, мов брата
Привітали! Чи жива ти
Старесенька мати?
Чи збираються ще й досі
Веселії гості
Погуляти у старої,
Погуляти простo?
По-давньому, як-то кажуть
Од світу до світу?
А ви, мої молодії
Веселії діти,
Рожевії дівчаточка
І досі в старої
Танцюєте, красуєтесь…
Востаннє Т.Г.Шевченко відвідав Мойсівку влітку 1859 року. Тоді поет у супроводі буфетника Волховських Аристарха Петровича Новицького (1837-1926) пройшовся селом і був у нього на гостинах.
Після смерті Т.Г. Волховської маєток успадкував племінник П.С.Волховського – Експер Павлович Волховський. Новому господарю залишились борги попередньої господині , які, за підрахунками опікунської ради, складали 140689 крб. сріблом. Довелося продати будинок в Ніжині, село Безуглівку, сіножаті, щоб розрахуватися з кредиторами.
1877 року в Мойсівці було відкрите однокласне сільське народне училище. Спочатку в ньому навчалося 36 учнів – 33 хлопчики і 3 дівчинки. Навчання було платним – 6 крб. на рік з кожного учня. Учителем був житель села – Григорій Григорович Малиш, жалування в учителя було 250 крб. на рік. Для потреб училища від Земства виділялось 300крб. на рік , а також жертвував 60крб на рік новий власник Мойсівки - С.Е.Волховський. У цей час проводиться капітальна перебудова приміщення церкви Петра і Павла. 1852 року вийшов Указ « Об исправлениикатолическихкостелов и церквей, находящихся в помещичьихимениях в православные церкви». Виконуючи Указ за даними «Ведомостей» (1868-1890рр) «…церковь в с.Мойсевкабылакапитальноисправлена с расширениембоковыхпристроек…» Поруч з готичним стилем споруда набрала ознак класичного стилю. З’явилися чотириколонна і восьмиколонна галереї, балкон над головним входом до храму, гіпсові прикраси. З чотирьох сторін від храму стояли невеличкі каплички. Вся територія церковного двору була огороджена тином з вмурованими металевими гратами. Ворота прикрашали дві колонні арки. Приміщення старого храму Різдва Іоанна Хрестителя з часом постаріло і не відповідало сучасним вимогам, тому його розібрали, кладовище закрили і перенесли на теперішнє його розташування. На початку ХХ ст. Петропавлівська парафія села Мойсівка налічувала 1696 осіб чоловічої та1671 особу жіночої статі. До приходу входили села Мойсівка, Погреби, Степанівка, хутори Петропавлівський, Прохоровича, Шрамківський. На території приходу діяли: школа грамоти, три земські школи. При храмі знаходились архів і бібліотека. У Храмі служив священик отець Андрій Монжевський із жалуванням 140 крб. на рік і два псаломщики - Гаврило Орлов (36крб на рік) і Григорій Питецький (53крб на рік). Старостою храму був житель села Погреби Леонтій Приймак.
Після реформи 1861 року (відміна кріпосного права) останній господар села Мойсівка В.Е. Волховський опинився у скрутному фінансовому становищі. Продавши частину земель селянам (Новицьким, Пампухам, Нещадимам, Богославцям (Сергіївським), а Богославцям (Дем’янівським) – цегельню, Волховський оголосив себе банкрутом.
ВідповістиВидалитиشركة مكافحة الثعابين بالنعيرية
شركة تنظيف بالجبيل