Стародавні українські весільні звичаї

Українські традиції — надзвичайно цікаві та різноманітні. Велика кількість народних весільних звичаїв пов’язані із природою, традиціями землеробства та тваринництва. Деякі звичаї не дійшли до нашого часу, деякі відновили зі слів тих, хто приймав в них участь. В наш час все більше людей прагнуть святкувати найважливішу подію в житті за традиціями наших предків. Весілля в народному стилі, із народними піснями та танцями, невичерпні народні традиції святкування та застілля стають прикрасою нашого часу, входять до скарбниці національного спадку.

Цікавим весільним звичаєм вважався барвінковий обряд. Сутність цього обряду полягає в зборі листя та квітів барвінку для виготовлення весільних вінків для молодят. Коріння цієї традиції треба шукати в дохристиянській історії, коли наші пращури вклонялися культу рослинності.


Коровайний обряд можна назвати найважливішим серед весільних звичаїв. Весільний хліб випікали зазвичай в і домі нареченого, і в домі нареченої. Для цього запрошували рідних та сусідив. Взагалі, в процесі підготовки до весілля могли брати участь всі жителі села. Керували процесом випікання жінки, які були заміжні тільки один раз. Вважалося, що все це забезпечить молодій родині довге і щасливе подружнє життя.

Цікавим доповненням до весільних звичаїв українського народу можна вважати ритуальне переодягання, яке відбувалося на другий день святкування. Гості перевдягалися в нареченого та наречену, лікаря, цигана, циганку, діда та бабу. Переодягнені гості йшли по селі з піснями та заходили в кожен двір. Вони запрошували приєднатися до весільного святкування, ловили домашніх птахів та відносили їх до будинку нареченого.

Обряд покривання вважають найбільш драматичним весільним звичаєм. Від символізував перехід із дівочого життя в заміжнє. Під час цього обряду молоді розділяли весільних хліб і їли його, що символізувало створення нової молодої родини. Після цього слідувало розплітання дівочої коси. Цей обряд проводили по-різному в різних місцевостях та в різні роки. Молоду дружину садили на діжку, рідні розплітали її волосся та змащували його маслом або медом. Подільський звичай розплітання коси проводив молодий чоловік. Він не просто розплітав косу, а відрізав її ножицями. В західній частині України на косу дружини прив’язували до цвяха, що стирчав зі стіни. Під час весільного танцю молодий повинен був швидко відрубати косу сокирою. Після цього на голову дружині пов’язували хустку або одягали очіпок.

Про всі весільні звичаї неможливо розказати, так як вони відрізняються в різних частинах України, кожна область має власні весільні звичаї, які доносять до нових поколінь мудрість, накопичену віками нашими пращурами.



Джерело: http://www.vesilniymusic.com.ua